Словник української мови

ДОБРОЧЕ́СНІСТЬ, ності, жін. Властивість за значенням доброчесний. Ользі довгий час здавалося, що він пильно вивчає її і не дуже покладається на її доброчесність (Натан Рибак, Час, 1960, 580);
//  Висока моральна чистота, чесність. Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних і чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої і багатої знаті (Наука і життя, 6, 1962, 26); Ніколи Франко не був байдужим спостерігачем пороків і доброчесності (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 427).