ДОБРОЧИ́НЕЦЬ, нця, чол., рідко. Те саме, що добродійник. Кобзар кидав в гурт селян.. виклик звабний і сміливий, звіряє людям свій словесний скарб, наче запевняє їх, що він єдиний для них у світі доброчинець (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 135); * Образно. Звільнена від злочинної безплідності земля віддячить своїм доброчинцям новими щирими дарами врожаїв (Літературна Україна, 29.V 1962, 2).