ДОБРО́ДІЙКА, и, жін., заст., розм. Жіночий рід до добродій. Добродійка Анна прижмурила очі, сперла втомлену голову на високе поруччя софи (Ольга Кобилянська, II, 1956, 264); [Кіндрат:] Добродійко! не думав я нікому Хвалитися про те, що маю в серці (Володимир Самійленко, II, 1958, 28); Роздаючи селянам хінін, Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль добродійки свого села (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 105).