Словник української мови

ДОБРОВО́ЛЕЦЬ, льця, чол. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Іван Сенченко, Опов., 1959, 38);
//  Той, хто з своєї волі береться за виконання яких-небудь обов'язків, якоїсь роботи. Блискавкою мигнула в пам'яті недавня пропозиція районної організації КСМ про набір добровольців для роботи у великому місті (Іван Ле, Право.., 1957, 24).