ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВИЙ, а, е. Який бажає, зичить
людям добра, співчутливо ставиться до інших, дбає,
піклується про них. Він дуже любив цього скромного
трудівника, завжди привітного і доброзичливого (Олександр Довженко,
I, 1958, 417); Шафранови були привітними і
доброзичливими людьми (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 165);
// Який
виражає добре ставлення, прихильність, приязнь і
т. ін. Олексій глянув на Уляну таким.. доброзичливим
поглядом, що, здавалось, ще хвиля — і вона спалахне
від тієї доброзичливості (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 61);
Оленка, зачувши доброзичливий тон матері, шмигнула
і всілася між Лесею та Шурою (Микола Олійник, Леся, 1960, 52);
// В основі якого лежить бажання зробити кому-небудь
добро, принести користь і т. ін. Ганна промовчала..,
і мовчання це, як і раніше, здалося Малахову дуже
сприятливим і доброзичливим (Вадим Собко, Справа.., 1959,
128).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 325.