в означеннях
Тлумачення, значення слова «добувати»:

ДОБУВАТИ, аю, аєш, недок., ДОБУТИ, уду, удеш; мин. ч. добув, добула, ло; наказ. сп. добудь; док.

1. перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. Пішла по селу добувати киселю (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 200); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував женьшень (Максим Рильський, I, 1956, 174); У нас така установа: все, що не добув, на рівні часті паювати (Панас Мирний, II, 1954, 222); — Не журіться, ми вам коня добудемо, — на ходу заспокоював Блаженко свого командира (Олесь Гончар, III, 1959, 88);
//  Заробляти працею. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 66); Щоб добути скибку хліба, Не спочине [бабуся-прачка], не здихне, Мовчки б'ється, наче риба (Павло Грабовський, I, 1959, 505);
//  Брати що-небудь у бою, зі зброєю в руках; оволодівати чимось. — Тут стояв граф Панін з військом, як Бендер від турка добували (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310); — Я наказую, ..не гаючи й хвилини, добуть Бушу і до ноги знищити всіх! (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 29);
//  перен. Досягати чого-небудь у впертій боротьбі, наполегливою працею. Пішов козак нерозумний Слави добувати (Тарас Шевченко, II, 1953, 148); За мир ідем походами, І мир міцний — добудем! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 3). Добувати останні сили (останніх сил, всі сили, всіх сил) — напружувати останні сили. Майже без духу дівчина добувала останніх сил, щоб добігти до блискучого сяйва (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 170); Вона, добуваючи всіх сил, пустилася йти, майже бігти в напрямі до ринку (Іван Франко, VII, 1951, 398).
З-під землі (під землею) добувати (добути і т. ін.) див. земля.

2. перех. Виймати, витягувати звідки-небудь. Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою і вступають в бій (Леся Українка, III, 1952, 388); Із кошика Федь добуває маленький горщик масла і передає дівчині (Юрій Яновський, II, 1954, 165); Він добув з кишені срібний годинник, глянув на стрілки (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 113).

3. перех. Діставати з надр землі, з морських глибин. Шахтар вугілля добуває, а про нього країна дбає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 344); З морського дна ми добуваєм перли (Павло Грабовський, I, 1959, 494); Ще б хотілось сотню літ прожити, І все Вітчизні-матері служити, І вугіль добувати в глибині (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 63);
//  Одержувати що-небудь, переробляючи сировину. Цілі поля троянд під Бахчисараєм, з яких добувають запашну ефірну олію, стоять пусті й одинокі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Колись кріпаки Стадницького з їхнього [кленового] соку добували собі кленовий цукор (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 77).

4. перех. і без додатка, рідко. Те саме, що народжувати. [Молодиця:] Де ж я з дітьми дінусь? У річку хіба мені їх повкидати? [Храпко:] Знала, на що добувала; знай, як і вирощувати! (Панас Мирний, V, 1955, 131); Мерика.. До Фавна стала учащати Та і Латина добула (Іван Котляревський, I, 1952, 164).

5. перех. і неперех. Служити або просто перебувати де-небудь певний час, строк, до певного часу, строку. — Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній (Марко Вовчок, I, 1955, 91); Сяк-так добув Чіпка підпасичем до осені (Панас Мирний, II, 1954, 65); Він не пішов додому, а лишився з дідом Корнієм добувати ночі в накуреній кімнаті сільради (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 301).
Добувати (добути) корінь, мат. — обчисленням знаходити корінь якого-небудь числа. Щоб добути корінь з добутку, треба добути його з кожного співмножника окремо й результати перемножити (Кисельов, Алгебра, II, 1957, 16).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 327.

Коментарі (0)