в означеннях
Тлумачення, значення слова «добича»:

ДОБИЧА, рідко ДОБИЧ, і, жін., розм.

1. Те, що захоплено з боєм у ворога. Та без серця і без жалю, Без сльози гіркої Поспішав розбіяка До добичі свої [своєї] (Степан Руданський, Тв., 1956, 76); — Як послужить доля, то сього року буде велика добич. Отаман мене не скривдить (Марко Вовчок, I, 1955, 91);  * Образно. Не труд кістки проїв, а ржа: Я був добичею тюрми, Кайдани ніс, дізнався тьми (Павло Грабовський, I, 1959, 399).

2. Те, що здобуто мисливством, рибальством і т. ін.; предмет мисливства, рибальства і т. ін. За.. чверть години він устиг звалити, мабуть, з десяток качок, і я, щоб він не перевершив кількісно моєї добичі, взявся до діла (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 436); Шумливий базар — місце спродажу рибалками добичі моря й овочівниками плодів землі (Юрій Смолич, V, 1959, 8).

3. Те, що видобуто з надр землі; видобуток. — У нас на шахті дивляться не на вареники, а на добичу... На вугольок, зрозуміло? (Юрій Яновський, IV, 1959, 197).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 319.

Коментарі (0)