ДОБИ́ЧНИК, а, чол., заст. Розбійник, грабіжник. [Фауст:] Женіть же звідси Менелая, Зіпхніть у море знов мерщій! Хай там добичником блукає, Як до душі йому розбій (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372).
ДОБИ́ЧНИК, а, чол., заст. Розбійник, грабіжник. [Фауст:] Женіть же звідси Менелая, Зіпхніть у море знов мерщій! Хай там добичником блукає, Як до душі йому розбій (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 319.