ДОДА́ЧА, і, жін.
1. Дія за значенням додавати, додати 1. Подав [князь] букет Гані, з додачею компліментів (Нечуй-Левицький, I, 1956, 163); Додача грошей; Додача продуктів.
2. Те, що додається. — Слід організувати
міжрайонний обмінний пункт для таких [нездатних
господарювати] голів. Щоб район з районом мінявся такими
головами. Можна й додачі давать... (Остап Вишня, I, 1956, 395).
У (в, на) додачу — до того, що вже є; додатково.
— Перед шлюбом дам йому або дочці банкову розписку
на дві тисячі карбованців, ще й дім в додачу (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 346); Він цілу ніч лаяв жінку, а коли лайка не
допомагала, давав доброго стусана на додачу (Петро Колесник,
Терен.., 1959, 32).