ДОДЕРЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОДЕРЖАТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Не відпускати, примушувати кого-небудь перебувати де-небудь. Ой, десь же ти, моя мила, Да із шовку ізшита. Що ти мене та додержала Аж до білого світу (Українські народні ліричні пісні, 1958, 123); Як же він жалів її, як беріг та ховав од погляду людського, аби хоч якомога довше додержати біля себе та настановити до життя (Любов Яновська, I, 1959, 309).
2. перен. Точно, без відхилень виконувати,
здійснювати що-небудь обіцяне, загадане, необхідне і т. ін.
Ви певні, що вони будуть додержувати присяги? (Іван Франко,
IV, 1950, 97); Співак закликав додержувати тиші
(Андрій Головко, I, 1957, 401); При записуванні фольклору
Шевченко намагався додержувати наукових вимог
(Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 231); Своєї обіцянки
матушка Раїса додержала (Олесь Донченко, III, 1956, 32).
Додержувати (додержати) [свого] слова —
виконувати обіцяне. Хто не додержує свого слова, той сам
себе зневажає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 168); Я додержала
слова: прийшла до Інни о восьмій годині ранку (Олекса Гуреїв,
Осок. друзі, 1946, 68).