ДОКАЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКАЗАТИ, ажу, ажеш, док.
1. перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі. — Отак, пані, — почала доказувати баба, — заслабла я на голову, пролежала тут трохи в больниці [лікарні] (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 456); Настя витирала порепаними од роботи руками заплакані очі й доказувала останню мову: — Копієчку складай, дочко, бо на старість, хто знає, як буде (Степан Васильченко, I, 1959, 289); — Продала... — сказала вона та й не доказала (Нечуй-Левицький, I, 1956, 108); Вона хотіла ще щось доказати, та Рахіра опинилася вже близько неї (Ольга Кобилянська, II, 1956, 160); Звичайно, його дуже цікавило те, про що почала і не доказала дочка (Андрій Головко, II, 1957, 585).
2. перех. і неперех., з спол. що. Підтверджувати
істинність, правильність чого-небудь фактами,
незаперечними доводами; доводити. При кожній нагоді..
він не залишав доказувати користь і потребу такої
дороги (Іван Франко, VI, 1951, 38); Лаврін доказував, що то
груша його, бо він її прищепив (Нечуй-Левицький, II, 1956, 378);
Люди боязко шарахались від неї [собаки] під тин. Хоч
вона і вчена, але собака є таки собака. От візьме та й
плигне на тебе, загавкає, не дай — не піди, а тоді
доказуй, що ти не верблюд (Василь Кучер, Трудна любов, 1960,
444);
// перев. кому. Переконувати кого-небудь у
чомусь. — Брати, я смерті не боюся! Я докажу отим
зміям, Я вирву їх несите жало!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 269);
Ти знов тихо і поважно доказувала мені, що дрібниці
життя мають величезну руйнуючу силу (Леся Українка, III,
1952, 685); [Василь:] Докажи ж мені, докладно
доведи до того, щоб я повірив (Панас Мирний, V, 1955, 106);
Микола доказав свою непричетність до
контрреволюційної організації. Кров'ю доказав (Володимир Гжицький, Всл.
надії, 1963, 335).
♦ Свого доказати — зробити по-своєму, довести свою
правоту. Чи купити що, чи продати, — зроду-віку не
послухає; хоч шкода з того видима буде, вона свого
докаже (Марко Вовчок, I, 1955, 5); — Ідіть міряйте [город] на
моїх очах, а як ні, то я ваші кілки на межі геть
повикидаю за тин, а таки свого докажу, — кричала Мотря
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 355).
3. неперех. Повідомляти кому-небудь про щось. [Панас:] Ач, іродів Лахтійон. Гаразд, що нема нікого чужого в хаті, хоч вилаю добре!.. [Степанида:] Та лай, лай! Я не докажу (Марко Кропивницький, I, 1958, 135).
4. тільки док., перех., розм., перев. з не. Змогти, зуміти розказати, пояснити. — Дівчино, чи в Омбишських лісах є партизани? — Гомоніли люди, начебто є, а де саме — того не докажу (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 29).
5. неперех., на кого, заст. Доносити. — Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький і Калиновський? — Один на другого доказує, видко, що нема між ними доброї згоди (Олекса Стороженко, I, 1957, 378); — Ідуть [фашисти] цепом, — сказав [дід] пошепки, — а нам і звернути нікуди, хоч би хто їх затримав; мабуть, якась уже гадина доказала, на вас (Юрій Яновський, I, 1954, 73).
6. неперех., кому, діал. Докоряти. Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (Олекса Стороженко, I, 1957, 57); Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина (Словник Грінченка).