ДОКІНЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКІНЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех. і з інфін. Доводити почате до кінця; закінчувати. Земля, справді, парувала, вже й протряхала, і поміщики докінчували обсіватись яриною (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 43); Рука його затремтіла, — він не міг докінчити речення (Іван Франко, VI, 1951, 302); Почате ним на Україні — докінчать другі [інші] (Василь Еллан, II, 1958, 106).
2. перех. Наносити кому-небудь вирішальні удари; добивати, знищувати. Будем домолочувать, ворога докінчувать, за проводом партії всі гвинти загвинчувать (Павло Тичина, I, 1957, 186); Миколу докінчили [фашисти]... Шомполами... (Юрій Яновський, I, 1958, 53).