ДОКУ́ПИ, присл. В одно місце; разом. Ой три
шляхи широкії Докупи зійшлися (Тарас Шевченко, I, 1951, 388);
Через звалені докупи якісь архіви, друкарські машинки,
цілі стовпи кошиків з помідорами Вадим Успенський
продерся до вікна (Петро Панч, В дорозі, 1959, 58);
// В одно
ціле. В цю мить, мов за командою, вздовж цілої валки
заторохкотіли постріли, що іноді зливались докупи
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 91); Вогонь священного гніву і
боротьби проти загарбницького хижацтва німецького
мілітаризму ще більш з'єднав докупи слов'янські народи
(Павло Тичина, III, 1957, 336).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 356.