Словник української мови

ДОКУ́ПИ, присл. В одно місце; разом. Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися (Тарас Шевченко, I, 1951, 388); Через звалені докупи якісь архіви, друкарські машинки, цілі стовпи кошиків з помідорами Вадим Успенський продерся до вікна (Петро Панч, В дорозі, 1959, 58);
//  В одно ціле. В цю мить, мов за командою, вздовж цілої валки заторохкотіли постріли, що іноді зливались докупи (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 91); Вогонь священного гніву і боротьби проти загарбницького хижацтва німецького мілітаризму ще більш з'єднав докупи слов'янські народи (Павло Тичина, III, 1957, 336).