ДОМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ДОМОВИТИ, влю, виш; мн. домовлять; док.
1. перех. і без додатка. Закінчувати говорити; висловлюватися, доводити розмову до кінця. Домовляючи, пан Грохольський попрощався з дружиною і шурином (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 14); Панночка не дала неньці домовити. Вона обвила її руками (Любов Яновська, I, 1959, 124); * Образно. Отак у Скутарі козаки співали; Співали, сердеги, а сльози лились; Лилися козацькі, тугу домовляли (Тарас Шевченко, I, 1951, 199).
2. перех. Умовлятися з ким-небудь про щось. — А де ж мама, Даньку? — Мамі земля спати не дає. — Брат посміхнувся. — Побігли коня домовляти на весну (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 483).
3. неперех., рідко. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь; докоряти. — Не сором тобі в коршмі сидіти, Маєш ти дома жінку і діти. На, пий горівку [горілку] та не домовляй, Або іди к бісу, нас не забавляй (Павло Чубинський, V, 1874, 1099).