ДОНО́СИТИ, ошу, осиш, недок., ДОНЕСТИ, су, сеш; мин. ч. доніс, донесла, ло; док.
1. перех. Несучи,
доставляти кого-, що-небудь кудись. Не будь дужих
Горпининих рук, багато хто не дійшов би до бази, —
Горпина доносила поранених на руках (Юрій Яновський, II, 1958,
351); І вже ледви [ледве] я.. Донесла до хати — Оту
воду... (Тарас Шевченко, I, 1951, 294); Явдоха не пам'ятає, як вона
донесла свою здобич (Олесь Донченко, III, 1956, 10); * Образно.
Проте хоч пізно, а був би таки дома сьогодні — ще
донесли б ноги (Андрій Головко, II, 1957, 178);
// Робити чутним,
відчутним і т. ін. (звук, запах). Вітер доносив
звідти уривки жвавої коломийки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188);
З степу подихає духмяний вітер, доносить аж сюди
на берег ніжний аромат дозрілого винограду та динь
(Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 146);
// перен. Робити що-небудь
доступним, зрозумілим. Він умів так доносити кожне
своє слово до їх свідомості, що хлопці нетерпляче
чекали кожної нової зустрічі (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу,
1950, 23); У Чорногора був приємного тембру голос;
крім того, він зумів розкрити й донести драматизм
сцени (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 176);
// перен.
Передавати що-небудь іншим. Кожне слово хоче щось важливе
розповісти, проскочити через цензуру, донести до
рідних місць правду (Юрій Яновський, V, 1959, 176).
2. перех. і неперех., про що, з спол. що. Повідомляти
кому-небудь про щось. Параска прийшла додому і
напустилася на Галю: ти туди ходиш, ти все, що не
робиться у нас, їм доносиш... (Панас Мирний, IV, 1955, 77);
Вона [розвідка] час від часу доносила, що ворога близько
нема (Олекса Десняк, I, 1955, 285); Ось одного разу чує Граф
лихі, тривожні вісті, Донесла йому сторожа, Що не
все спокійно в місті (Леся Українка, I, 1951, 380); Розвідка
донесла про скупчення на цій дільниці ударних військ
прориву з танками й авіацією (Василь Кучер, Чорноморці,
1956, 79).
Доносити (донести) у вуха кому — те саме, що
Вносити (внести) у вуха (див. вносити). Кожне слово
Гаріфуліна повинен він, Юлдаш, доносити баєві у вуха
(Олесь Донченко, I, 1956, 138).
3. неперех., на кого і без додатка. Таємно подавати кому-небудь (перев. керівним особам) відомості із звинуваченням кого-небудь у чомусь. Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигирин доносить (Тарас Шевченко, I, 1951, 306); [Андрій:] Доносити на вас я, звичайно, не збираюся. Це не в моїх правилах (Захар Мороз, П'єси, 1959, 262).