ДОРЕ́ЧНО. Присл. до доречний. Вона вміла слухати, вміла доречно підкинути влучне слівце (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 159).
ДОРЕ́ЧНО. Присл. до доречний. Вона вміла слухати, вміла доречно підкинути влучне слівце (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 159).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 376.