ДОРОГА, и, жін.
1. Смуга землі, по якій їздять і
ходять. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала (Тарас Шевченко, II, 1953, 21); Іван стояв
на дорозі, дивився їй услід (Анатолій Шиян, Переможці, 1950,
38);
// Штучно створений засіб для пересування,
сполучення і т. ін. За сахарнею здоровий двір був закиданий
сажнями дров: звідтіль тяглась залізна дорога до заводів
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 207); Якось його.. лиха година
занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали
підвісною дорогою до корівника (Остап Вишня, II, 1956, 89);
// Смуга,
що лишається як слід після руху кого-, чого-небудь.
Корабель наш розрізує воду — І дорога блакитно
перлиста Зостається широка за нами (Леся Українка, I, 1951,
17); * Образно. Став перед нами острів із моря..
А місяць вимостив золотом дорогу до нього (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 302).
♦ Бути на божій (останній) дорозі — бути при смерті.
Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така
здорова дівка у три дні, як занедужала, а вже й на божій
дорозі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 84); Бувши на останній
дорозі і не маючи жодного.. приятеля, котрому довіряв би
більше, ніж Джакомінові, приручив йому дівчинку
свою, ..років десяти (Боккаччо, Декамероп, перекл.
Лукаша, 1964, 326); Вибиватися (вибитися) на [широку]
дорогу — після довгих шукань, невдач забезпечувати
собі помітне місце в суспільстві. Тюрма лишилася десь
позаду, як брудна помийна яма, яку довелося мені
перейти вбрід, щоб вибитися на широку дорогу (Петро Колесник, На
фронті.., 1959, 132); Забувати (забути) дорогу див.
забувати; Зав'язати дорогу див. зав'язати; Зійти з рівної
дороги — почати вести ненормальне життя;
збочити. Він уболівав тепер за своїх, ковалівських, щоб не
дати їм знову зійти з рівної дороги (Василь Кучер, Трудна любов,
1960, 266); Обминати (обходити) десятою дорогою —
не заходити куди-небудь, не зустрічатися з кимось.
З того часу ресторани обминав [Боровий] десятою
дорогою (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 151); Її й діти
боялись, як вогню, сусіди вже і ті обходять десятою
дорогою (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 142); Перейти дорогу —
захопити, зробити те, на що розраховував інший.
— Нашому малому хтось дорогу перейшов!.. (Юрій Яновський,
II, 1958, 417); Проводжати (провести) в останню
(далеку) дорогу кого — ховати кого-небудь. Коли
найближчих, найдорожчих ми В останню проводжаємо
дорогу, — Над нами має скорбними крильми Шопенів
марш (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 63);
Скатертю дорога — уживається при потребі показати,
висловити тому, хто йде, їде і т. ін., що за ним не дуже
жалкують і без нього обійдуться. — Петруся нашого
спитати, — хитнув [Артем] головою на перегородку, —
і той знає, що до чого. А він... — Скатертю дорога! —
каже. Ви бачили! (Андрій Головко, II, 1957, 447); Стояти
(стати) на дорозі; Поперек дороги стояти (стати) —
бути перешкодою комусь у досягненні чого-небудь.
[Батура:] Я випадково став їм на дорозі... Треба
зійти... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 250); — То, може, ти хочеш
задля своєї шкури їм [страйкарям] поперек дороги
стати? (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 23).
2. Місце для проходу, проїзду. Сплетені вусиками
лози запиняють йому дорогу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 206);
Всі з острахом одхилялись од нього й давали дорогу
(Андрій Головко, II, 1957, 133);
// перен. Доступ куди-небудь,
можливість потрапити куди-небудь. Куди його
послати, то найде дорогу (Марко Вовчок, I, 1955, 346); Місто
взято, цар в полоні. Що за славна перемога! От тепер
уже одкрита Всім у рідний край дорога (Леся Українка, I,
1951, 377); Мені хочеться так підібрати акторів, дати
їм такі ролі, щоб їм найменше довелося пробивати
дорогу до вашого серця (Олександр Довженко, III, 1960, 221).
♦ Заказати дорогу — закрити доступ кому-небудь
кудись. Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої
місця, куди німчура й ноги не суне. Одного разу наскочили,
так їм до третіх віників заказали сюди дорогу (Юрій Бедзик,
Полки.., 1959, 119); Заступати (заступити) дорогу [у
життя] кому, перед ким — ставати перешкодою на
життєвому шляху кому-небудь. Ніхто зараз не може перед
нею заступити дорогу у життя (Василь Козаченко, Сальвія, 1959,
192); Пробивати (пробити) собі дорогу — добиватися
успіхів у бажаній справі.
3. Перебування в русі (йдучи або їдучи куди-небудь). Остап і Соломія були стомлені дорогою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353); Вона заходилась збирати чоловіка в дорогу (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 276).
4. у знач. присл. дорогою. Під час руху, подорожування куди-небудь. Довідавшись дорогою від хлопчика.., що Шакули померли, він, зітхнувши, промовив: — Прости їм, господи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449).
5. Правильний напрямок для руху кого-небудь.
Шлях у місто мені вже знайомий був, — кілька раз з
дядьком та з дядиною їздили у ярмарок: нічого було
питати дороги (Панас Мирний, I, 1954, 73);
// перен.
Напрямок діяльності, шлях розвитку. — Ти знайшов собі
дорогу, Ти знайшов собі мету, Але нам ніщо вважати
Ту дорогу за святу (Іван Франко, XIII, 1954, 360); Леся
Українка була геніальною поетесою, вона йшла своєю
власною дорогою, але Шевченко завжди для неї
залишався високим зразком самовідданого служіння народові
(Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 635); Спільна
дорога у всіх [дівчат], та окремий у кожної шлях
(Максим Рильський, Орл. сім'я, 1955, 5).
♦ Виходити (вийти) на вірну дорогу — ставати на
правильний шлях у своїй діяльності. Ледве вийшовши з
тупика на вірну дорогу, я знов пішов назад (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 56); По дорозі: а) в одному напрямку з
ким-небудь. — Сідай, дівчино, на мій віз, я підвезу тебе
до Ланів, мені по дорозі! (Марко Вовчок, I, 1955, 351); б)
попутно, мимохідь. Гостювала [дочка знайомих] в Журбівці
в тьоті, що за лікарем.. Та оце по дорозі й до нас
заїхали [з братом] (Андрій Головко, II, 1957, 248); в) разом
ідучи, їдучи. Дядько Гордій про лист згадав, що казав ото
Давид по дорозі, але Зінька цього вже не чула (Андрій Головко,
II, 1957, 173); Показувати (показати) дорогу [далі] — не
погоджуватися з чим-небудь, не задовольняти
прохання кого-небудь. На що вже Нестір був майстер
проситися, але і йому раз у раз показували дорогу далі
(Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 17); Туди й дорога кому —
хто-небудь того й заслуговує, не вартий співчуття.
Вона сиділа, сиділа, та як крикне на мене: — Вішайся,
дурна бабо! Туди тобі й дорога! І пальцем не
поворухну! (Юрій Яновський, I, 1954, 59).