Словник української мови

ДОРО́СЛИЙ, а, е. 1. Який перестав бути дитиною, змужнів. Стрічаючись з жінками, що мали дорослих синів, вона ставала солодкою і хвалилась дочкою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31); Він став тепер дорослим, дужим (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 62);
//  у знач. ім. дорослі, лих, мн. (одн. дорослий, лого, чол.). Ті, що перестали бути дітьми, змужніли. Розмова невеличких хлоп'ят зразу всіх дорослих розбудила (Панас Мирний, IV, 1955, 244); Їм [хлопцям] дуже хотілося працювати разом з дорослими (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 108);  * У порівняннях. І матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Андрій Головко, II, 1957, 210);
//  Який досяг повної зрілості (про птахів, тварин і т. ін.). На весь розвиток нематоди — від яйця до дорослого стану — потрібно близько 1,5 місяця (Шкідники поля, городу та саду, 1949, 9).