Словник української мови

ДОРУЧАТИ, аю, аєш, недок., ДОРУЧИТИ, ручу, ручиш, док., перех., також з інфін., кому, чому. Покладати на когось виконання чого-небудь. Вона доручала цю роботу кращим школярам (Степан Васильченко, I, 1959, 118); — Ліді Шепель, — сказав Юрій Юрійович, — доручаю бути організатором наших оглядів газет (Олесь Донченко, V, 1957, 394); [Федон:] Він доручив мені тебе просить на оргію до нього (Леся Українка, III, 1952, 435); — Писати до вас Цього листа доручив мені клас (Степан Олійник, Вибр., 1959, 173);
//  Віддавати кого-, що-небудь у повне розпорядження когось. — Не враждуй на мене, молодичко, — казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей (Любов Яновська, I, 1959, 276); Дід оддав духовницю Сиклеті; Сиклета доручила бумаги своєму батькові (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 224); [Ардент:] Так, я син тобі! Мій батько доручив мене... (Леся Українка, III, 1952, 317).