ДОЩОВИ́Й, а, е.
1. Прикм. до дощ. Між двома
шпичастими горами було видно провалля, промите
дощовою водою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 382); Вдарили в шибки
рясні дощові краплини (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 61);
// Який складається з краплин дощу; який несе дощ.
Серед непроглядного мороку ночі, густого дощового
туману чулося тільки чвиркання води з-під ступні
(Панас Мирний, III, 1954, 391); Вклонюсь весні, .. дощовій хмарі,
грому весняному, живій грозі, яку я так люблю (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 50);
// Який утворився з дощу. Річки
дощовії снувалися, Старий Дніпр шумів, гомонів (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 23); Потроху западає тиша, тільки
шумить і вирує в яру дощовий потік (Юрій Яновський, I,
1958, 596).
2. Багатий дощами. Марою насунулась ніч дощова, А завтра знов сонце загляне в віконце (Леся Українка, I, 1951, 157); Осінь була дощова, холодна, вітряна (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 197).
3. Який захищає від дощу. Гайовий надів чоботи, а поверх піджака дощового кобеняка (Остап Вишня, I, 1956, 387).