в означеннях
Тлумачення, значення слова «дошкуляти»:

ДОШКУЛЯТИ, яю, яєш і ДОШКУЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОШКУЛИТИ, лю, лиш, док., неперех., кому, чому, рідше перех. і без додатка.

1. Виводити з терпіння, з рівноваги, досаждаючи словами, діями. — Не ждали ми, Чіпко, від тебе такого! — дошкуля Лушня (Панас Мирний, II, 1954, 176); Один із них чогось відстав, а інші два його товариші, ставши на віддалі, дошкуляли свого супутника незграбними солдатськими жартами (Яків Качура, I, 1958, 506); Товариші, що — з великого кохання — стали ворогами, знайшли новий спосіб дошкулювати мені (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 365); На язик Зінька гостра, любить посміятися з невдах, може дошкулити словом, як кропивою (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 9); Мстивий і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 146).

2. Порушувати нормальний стан, завдавати неприємностей. У дядька нам жилося спокійніше, та знову дошкуляли нестатки (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 221); Одна їм дошкуля біда: Не вистача зарплати, Та ще нема свого гнізда, Нема своєї хати (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 333).

3. Спричиняти, викликати фізичний біль. Часом вони [жандарми] дуже дошкуляють мені, прив'язуючи мене на довгий час до певного місця (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281); Їх [коней] пасли вночі, бо вдень не напасалися — дошкуляли мухи (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 393); Одного я в господа бога молив, однієї ласки просив — дати на них усіх одну спину, щоб як одного вчистив, то всім зразу дошкулив! (Панас Мирний, IV, 1955, 220); [Килина:] Та не дошкулиш вже так кулаками, як дошкулив гадючим холодним посміхом!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 438);
//  Сильно діючи, неприємно вражати (про мороз, холод, вітер і т. ін.). Дошкулював він [мороз] і купцеві, що сидів спереду, і той почав на повільну їзду сердитися (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 80); Холод дошкуляє під жакетом, холоне спина (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 131); У вузенькому затіненому провулку не так дошкуляє сонце, повітря свіжіше (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 218); Не продме в ньому [кожусі] ніякий вітер і не дошкулить найлютіший мороз (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 3).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 401.

Коментарі (0)