ДОСКОНА́ЛИЙ, а, е.
1. Який має потрібний
ступінь довершеності. Багато досконалих машин дала
наша промисловість соціалістичному сільському
господарству (Колгоспник України, 11, 1958, 2);
// Який
визначається повнотою позитивних якостей; довершений.
Вона.. має досконале виховання (Леся Українка, III, 1952,
646); Буває, що майстер, одливши скульптуру, Наново
вершить і формує свій труд, Змінивши невкрай
досконалу натуру (Леонід Первомайський, II, 1958, 364).
2. Повний, абсолютний. Поважала його і молодь за досконале знання мови (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 69).