Словник української мови

ДОСВІТЧАНИЙ 1, а, е, рідко. Те саме, що досвітній. Було ще рано. У вікна дивилась зимова ніч, зорі тремтіли в морозному повітрі, досвітчане світло в далеких хатах блимало (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 326).

ДОСВІТЧАНИЙ 2, а, е, заст. Прикм. до досвітки 2.
 Досвітчана мати, заст. — жінка, у хаті якої молодь збиралася на досвітки. Оце було як осінь, то вже дівчата й парубки так і пропитують на селі, де яка вдова живе да хорошу хату.. має, щоб її просити у досвітчані матері (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 56); Ніхто нічого звечора не робить. От хіба тільки молодеча збереться у досвітчаної матері (Панас Мирний, III, 1954, 405).