в означеннях
Тлумачення, значення слова «дотепний»:

ДОТЕ́ПНИЙ, а, е.

1. Який відзначається дотепністю. Богдан був дотепний, жартівливий, говорив багато, тільки Насті боляче було слухати його мову (Леся Українка, III, 1952, 586); Лука Митрофанович був веселою, жвавою і дотепною людиною (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 47);
//  Пройнятий дотепністю. Товариші його [Л. Мартовича] шанували, а любили за його веселу вдачу й ще за ті дотепні оповідання, які він видумував (Василь Стефаник, II, 1953, 22); Товариші для сміху написали дотепного листа і дуже шкодували, що не можуть бачити мого здивованого обличчя (Олександр Копиленко, Сонячний ранок, 1951, 172).

2. Оригінальний щодо свого розв'язання, зроблений майстерно, з витонченістю. Він перший обвішав Асканію своїми дотепними шпаківнями (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 184); В Першотравневому саду вони зацікавились дотепним фонтанчиком, що сам обертався й розкидав навколо себе вісімками струмені (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 23).

3. до чого, на що, рідко. Здібний, здатний. Батько й мати журяться: — Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? (Українські народні казки, 1951, 233); От заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що — на це дотепний був (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 219).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 392.

Коментарі (0)