в означеннях
Тлумачення, значення слова «довбати»:

ДОВБАТИ, аю, аєш і рідко ДОВБТИ, бу, беш, недок., перех.

1. Ударяючи по чому-небудь, колупаючи щось, робити отвір, заглиблення і т. ін. Славко мав звичку сідати на.. ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 229); Добуває віла запоясник, мур довбає, твердий камінь креше, пробиває шпарочку вузеньку, подає до побратима голос (Леся Українка, I, 1951, 390); Гупав лом на ставу, певно, рибалки довбали нову ополонку (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 402);
//  Відколупувати, відламувати шматки чого-небудь від основної маси. Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний Безвідрадним: «стук» та «стук» (Павло Грабовський, I, 1959, 168); Вугіль вчились ви довбати В темній шахті, в глибині (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 58);
//  Ударяючи дзьобом, розбивати, пошкоджувати що-небудь або дзьобати щось (про птахів). Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий довбе ребра Й серце розбивав (Тарас Шевченко, I, 1951, 325); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб гави не довбали огірків (Юрій Яновський, I, 1954, 66); Чути, як дятли довбають сухі дерева (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 72);
//  Робити, виготовляти що-небудь, виколупуючи, вибираючи долотом, сокирою і т. ін. середину чогось. Біля куреня, на обрубкові, сидить Кирило, довбає коритце для води (Панас Мирний, V, 1955, 141); Хома Хаєцький, висунувшись з ячейки, яку він цілу ніч довбав собі кайлом, терпляче вдивлявся в кущуваті зарості (Олесь Гончар, I, 1954, 104).

2. перен., розм. Довго й невпинно бити по якій-небудь цілі. Артилерія та мінометники люто довбали снарядами і мінами доти, в яких засіли оборонці застави (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 60); Довбав кулемет, Видовбував душі, і дубом присохлим Тіла задубілі лягали в замет (Леонід Первомайський, II, 1958, 406).

3. перен., розм. Безперервно і надокучливо повторюючи те саме, нагадувати про що-небудь. Ув'язалася І [мати] з Соломією, прилипли, як шевська смола. Довбають і довбають їй у голову одно (Василь Кучер, Прощай... 1957, 346); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє (Леонід Первомайський, II, 1958, 59);
//  Різко критикувати кого-небудь. [Катерина:] Це нашого брата можна довбати і за план, і за якість, і за раціоналізацію, і за собівартість... (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 63); Почалися дебати, І мене — хто у лоб, хто в обхід, Стала молодь довбати (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 302).

4. перен., розм. Неодноразово повторюючи, вивчати що-небудь; зубрити. Коли б воля — побіг би він тепер на улицю до хлопців, у м'яча грати..! Ніт же, сиди над сією осоружною книжкою, довби її... (Панас Мирний, IV, 1955, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 329.

Коментарі (0)