Словник української мови

ДОВГОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який триває багато років. Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності (Іван Франко, VI, 1951, 36); Колгосп після довголітнього відставання.. вирівнювався (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 287);
//  Який прожив багато років. Для вивчення особливостей організму при природній старості О. О. Богомолець зважав дуже важливим обслідування організму довголітніх людей (Радянська Україна, 24.V 1961, 3).