Словник української мови

ДОВГОВІ́ЧНИЙ, а, е. Який триває, існує або здатний існувати протягом багатьох років; багатолітній. За своє довговічне існування Києву доводилося не раз боронитись і бути дощенту зруйнованим (Петро Панч, В дорозі, 1959, 301); Досвід степового лісорозведення показав, що найбільш стійкі і довговічні посадки створені там, де використовується місцевий насінний матеріал (Ботанічний журнал, X, 1, 1953, 5);
//  Розрахований на довгий час. Довговічні, капітальні споруди потребують більшої точності, ніж тимчасові (Інж геод., 1959, 15); Із звичайної невипалепої глини можна збудувати будинок сухий, теплий і довговічний, нічим не гірший від цегляного (Колгоспник України, 4, 1958, 13).