ДОВІ́РЕНІСТЬ, ності, жін. Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, яка видала його; доручення. Для виконання від імені довірителя дій, що повинні безпосередньо встановлювати права і обов'язки довірителя, довірений повинен мати письмову довіреність або уповноваження (Цивільний кодекс УРСР, 1950, 47); — Отож, як дали мені ту довіреність, я й почав клопотаться, од нижчих судів аж до вищих (Олекса Стороженко, I, 1957, 230).