Словник української мови

ДОВКО́ЛИШНІЙ, я, є. Який міститься навколо, поблизу; навколишній, околишній. Виразні обриси довколишніх предметів розпливалися в темряві (Іван Франко, II, 1950, 93); Весною довколишній світ шумів малахітовою зеленню, хлюпотів голубизною лісових озер (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 12);
//  у знач. ім. довколишнє, нього, сер. Те, що знаходиться навколо, поблизу. Погляд його був спрямований кудись далеко, а думка наче піднеслася над усім довколишнім, буденним... (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 27);
//  Який живе в місцевості, що розташована навколо, поблизу. Не спали в цю ніч довколишні хуторяни (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 525); — Недарма цієї землі так бояться довколишні мешканці (Смолим, I, 1958, 73).