Словник української мови

ДОЗО́РНИЙ, а, е. Прикм. до дозор 2. З темряви наблизився дозорний загін кінноти (Іван Ле, Наливайко, 1957, 52);
//  Признач. для дозору; сторожовий. Геращенко піднявся на дозорну вишку, споруджену на верхівці сосни (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 43);
//  у знач. ім. дозорний, ного, чол. Той, хто перебуває в дозорі. Командир катера був у себе на містку, коли дозорний гукнув: — Товаришу командир, човен справа..! (Олесь Донченко, II, 1956, 375);  * У порівняннях. Терень закрив свій буквар, поклав його до скриньки і став на своє постійне місце біля вікна, як дозорний (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 137).