ДОЗО́РНИЙ, а, е. Прикм. до дозор 2. З темряви
наблизився дозорний загін кінноти (Іван Ле, Наливайко, 1957,
52);
// Признач. для дозору; сторожовий. Геращенко
піднявся на дозорну вишку, споруджену на верхівці
сосни (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 43);
// у знач. ім. дозорний,
ного, чол. Той, хто перебуває в дозорі. Командир катера
був у себе на містку, коли дозорний гукнув: —
Товаришу командир, човен справа..! (Олесь Донченко, II, 1956, 375);
* У порівняннях. Терень закрив свій буквар, поклав його до
скриньки і став на своє постійне місце біля вікна, як
дозорний (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 137).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 348.