в означеннях
Тлумачення, значення слова «дозволяти»:

ДОЗВОЛЯТИ, яю, яєш, недок., ДОЗВОЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех., з інфін. Давати згоду, дозвіл, право на здійснення чого-небудь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 228); Пройти до нього в палату дозволяли тільки комусь одному з його товаришів (Олесь Донченко, V, 1957, 531); Артем своїй Любі такого поводження не міг би дозволити (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 27).
Дозволяти (дозволити) собі: а) (перев. із сл. забагато, занадто і т. ін.) поводити себе не зовсім пристойно, не відповідно до свого становища. [Анна:] Чи не забагато ви дозволяєте собі, сеньйоре? (Леся Українка, III, 1952, 360); — Мені здається, що ви собі вже занадто дозволяєте (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 422); Мало того, що два інженери дозволили собі так непоштиво [зневажливо] висловлюватися про свого безпосереднього начальника.., з Русевича глузує і Слинько (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 58); б) увічлива форма для вираження якого-небудь прохання, повідомлення про щось. Дозволяю собі піднести Вам на спомин частину своїх творів (Панас Мирний, V, 1955, 431); Я тільки дозволила собі викреслити олівцем одну фразу (Леся Українка, V, 1956, 406).

2. тільки 3 ос., неперех., з інфін. Давати можливість що-небудь робити (про стан, умови, обставини і т. ін.). Потім він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка, III, 1952, 513); Справді, вдалині, як тільки дозволяло бачити бліде місячне сяйво, наближався хтось верхи (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 62); Піп ґречно, наскільки дозволила його повнота, вклонився Вараві (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 344).

3. наказ. сп. дозволь (дозвольте). Увічлива форма звертання з проханням про що-небудь. — Дозвольте і мені, панове, річ держать! — Тут обізвалася Лисиця (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 75); — Дозволь мені, мати, Дівчину узяти, Що у неї русі коси Аж по самі п'яти (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 23).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 347.

Коментарі (0)