ДРЕМЕНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Дуже швидко,
рвучко побігти; майнути, дмухнути. Як схопляться
вони [звірі], як дременуть, то тільки видко (Українські народні казки, легенди.., 1957, 35); Дід Оникій дременув через
село і пішов до одного пасічника (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 200);
І дивитесь ви на зелене поле.., і чогось вам на думку
спадає шалене бажання самому дременуть на зелене
поле (Остап Вишня, I, 1956, 206);
// Швидко зникнути, втекти,
піти геть звідки-небудь; чкурнути. Схопився Клим і
дременув із хати (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 212); Стріла
[ворона] півня Розбишаку — Пісняра — І чкурнула,
Дременула Із двора (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 67).
Дременути навтікача (навтіки, навтьоки) —
якнайшвидше побігти, втекти. Пан Ржевуський, бачачи свою
біду, дременув навтікача (Яків Качура, II, 1958, 498); Зося
сторожко, наче птиця, іде між хатами, ладна кожного
разу дременути навтьоки (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 555).
2. Поспішно відправитися куди-небудь; податися. Як дізнавсь отець Тарасій, що зовиця дременула на теплі води, то аж схопився з стільця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 392); — Засумував новий голова колгоспу, забрав свій чемодан і дременув на станцію (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 32).