ДРЯПАТИ 1, аю, аєш, недок.
1. перех. Зачіплюючи
чим-небудь гострим, твердим, робити подряпини.
Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів
І шестерня довготелеса Не дряпала боків (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 211); Вона [квочка] дзьобала Петруся в лоб,
у голову, била його крилами, дряпала пазурами...
(Олесь Донченко, VI, 1957, 132);
// неперех. Шкрябати, дерти
по чому-небудь. Одна [собака], добігши до самого
віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти
землю (Олекса Стороженко, I, 1957, 391); В кишенях він завжди
носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали,
шелестіли, скреблися в коробочках (Олесь Донченко, IV, 1957,
44).
2. перех. і без додатка, перен., розм. Писати, креслити нечітко, нерозбірливо, недбало. Я така рада завжди, коли отримаю «графійку» [листа] від моєї Лілеї лілейної! Так же вона славно дряпає завжди і такого багато різного наскребе (Леся Українка, V, 1956, 390); Вірші дряпав, як умів (Леонід Первомайський, II, 1958, 79); Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Юрій Яновський, IV, 1959, 14).
3. перех. і без додатка, розм., зневажл. Мілко орати. [Роман:] Замість того, щоб обробляти [землю].., наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога (Марко Кропивницький, II, 1958, 13); Була ти колись і німа, і глуха, Як схилена в полі билина, І дряпала лан твій трухлява соха, І плакала ти, Україно... (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 153).
4. перех., перен. Подразнювати що-небудь, роздратовувати. Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 286).