ДРЮ́ЧЧЯ, я, сер. Збірн. до дрюк. Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 185); З дзенькотом-брязкотом посипались вікна, дрюччям висаджено двері, темна хвиля турбаївського гніву ринула у панські покої (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 133); * У порівняннях. Увесь [коник] зелений, ноги як дрюччя (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 61).