ДРУГ, а, чол. (мн. друзі, ів).
1. Особа, зв'язана з
ким-небудь дружбою, довір'ям, відданістю; товариш,
приятель; протилежне ворог. Святую біблію читає Святий
чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та
дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі
(Тарас Шевченко, I, 1951, 327); Росли брати, зростали, та не
були друзями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103); [Надія:]
Невже ви не відчуваєте, що я ваш друг? (Олександр Корнійчук, II, 1955,
224); * У порівняннях. І людські голоси мене вітали, Мов
друга давнього (Леся Українка, IV, 1954, 116);
// Особа,
зв'язана з ким-небудь взаємним коханням, любов'ю;
коханий, любимий. Без тебе не любий мені був би світ,
Ти — більше, ніж муж! Ти мені друг і товариш!
(Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 249);
// (одн. друже, мн.
друзі). Уживається в кличній формі при ввічливому,
поблажливому або іронічному звертанні. А може ще
добро побачу? А може лихо переплачу? Води Дніпрової
нап'юсь, На тебе, друже, подивлюсь (Тарас Шевченко, II, 1963,
66); Під віконце хтось помалу підступає. Тут поет не
втерпів: «Хто там?» Невідомого питає. «Якщо злодій,
то запевне Помиливсь ти, любий друже!» (Леся Українка, I,
1951, 369); Друзі мої, земляки і брати! Трудно до вас
долетіть, допливти, — Дуже далеко (Платон Воронько,
Тепло.., 1959, 88).
2. чого. Прихильник, захисник кого-, чого-небудь. Він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятись (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 384); Як трудівник, селянин — друг пролетарської держави, найвірніший союзник робітника в боротьбі проти поміщика і проти капіталіста (Ленін, 29, 1951, 385); Співай, поете, будь завжди хорошим другом правди й сили (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 175).