Словник української мови

ДРУКА́Р, я, чол. Фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва. Він [Вахтанг VI] перший завів у Тбілісі друкарню [1709 р.], запросивши друкаря Михайла Степанова (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 24);
//  Той, хто працює в друкарні. За два місяці від дня Лютневої революції перестрайкували вже і металісти на великих заводах.., і друкарі всіх міських друкарень (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 50); Писатиму [переклади] на перестанках, а то для друкарів отаке тремтяче писання, певне, не дуже приємне (Леся Українка, V, 1956, 412);
//  спец. Той, хто працює в друкарському цеху. Він виконує обов'язки складача і друкаря.