в означеннях
Тлумачення, значення слова «друкований»:

ДРУКО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до друкувати. Ми маємо на меті видати літературний збірник.., в якому хотілось би помістити нові, ніде ще не друковані твори (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 239); Я приніс із собою до гуртожитку торбу з білизною, книжки, друковані для сліпих (Юрій Яновський, II, 1958, 380); Папір, на якому була друкована газетка, був найгіршого гатунку (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 389);
//  у знач. ім. друковане, ного, сер., розм. Те, що відтворене друкарським способом. Прохав би дуже висилати мені коректу, обгорнувши її зо всіх боків гарненько папером, щоб наша поштова цензура, надірвавши конверт, не доглянула в ній друкованого (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 263).
Друкований аркуш, друк. — одиниця вимірювання обсягу видання, що дорівнює 40 000 друкованих знаків. Повість п. Ольги зовсім вже не така довга, може, 12 друкованих аркушів (Леся Українка, V, 1956, 338); Друкований орган — друковане видання, що належить якійсь партії, установі і висвітлює їх погляди та діяльність. Партія вимагає, щоб партійний комітет постійно дбав про високий ідейно-політичний і літературно-художній рівень свого друкованого органу, вдосконалював форми і методи керівництва ним (Комуніст України, 5, 1962, 32); Друковане слово — те, що надруковане, опубліковане. Друкованим словом ще не вичерпуються всі ділянки застосування української літературної мови: до писемної літературної мови слід ще долучити живу усну літературну мову (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 6).

2. прикм. Який має форму і вигляд відображеного друкарським способом. До самого ранку просидів Семен Яремченко біля лампи, друкованими літерами розмножуючи текст першої підпільної листівки (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 18).

3. прикм., розм., заст., ірон. Учений. Такі, бачте, люди: Все письменні, друковані, Сонце навіть гудять (Тарас Шевченко, I, 1951, 76); От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 426.

Коментарі (0)