Словник української мови

ДРИЖАКИ́, ів, мн., розм. Часте здригання, тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін. — Чи мало старі люди такого розказують, так що, наслухавшись, цілу ніч дрижаки спати не дадуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 170); Йому стало нестерпно холодно до дрижаків, до цокання зубів (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 86); Не відступив Савка, хоч від Кузьменкової загрози пішли по його спині дрижаки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 210).
♦ Їсти (ловити, хапати, вбивати і т. ін.) дрижаки (дрижаків) — тремтіти, трястися від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін. Пархім ходить та голодний дрижаки ість.., не маючи у віщо і одягтись... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 472); — На дорогу не дала [жінка] мені теплої одежі, так і випхнула в одній сорочці, а тепер хапай дрижаки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 12); Перебрів [Тарас Демидович] усе озеро — води всього по шию. Виліз, одягався, ловлячи дрижаків (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 34); Нагнати дрижаків — налякати, настрахати. Такий.. тихенький горбатий дідусь на нічній галявині міг би нагнати дрижаків і на хороброго (Олесь Донченко, VI, 1957, 24); Напали (взяли) дрижаки кого, на кого — хто-небудь тремтить, трясеться від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін. Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124); На неї такі дрижаки напали, що аж зуби дрібно застукотіли (Олесь Донченко, IV, 1957, 53).