ДРИЖАКИ́, ів, мн., розм. Часте здригання,
тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану і
т. ін. — Чи мало старі люди такого розказують, так
що, наслухавшись, цілу ніч дрижаки спати не дадуть
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 170); Йому стало нестерпно
холодно до дрижаків, до цокання зубів (Василь Козаченко, Вибр., 1947,
86); Не відступив Савка, хоч від Кузьменкової загрози
пішли по його спині дрижаки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 210).
♦ Їсти (ловити, хапати, вбивати і т. ін.) дрижаки
(дрижаків) — тремтіти, трястися від холоду, страху,
хворобливого стану і т. ін. Пархім ходить та голодний
дрижаки ість.., не маючи у віщо і одягтись... (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 472); — На дорогу не дала [жінка] мені
теплої одежі, так і випхнула в одній сорочці, а тепер
хапай дрижаки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 12); Перебрів [Тарас
Демидович] усе озеро — води всього по шию. Виліз,
одягався, ловлячи дрижаків (Юрій Збанацький, Малин. дзвін,
1958, 34); Нагнати дрижаків — налякати, настрахати.
Такий.. тихенький горбатий дідусь на нічній галявині
міг би нагнати дрижаків і на хороброго (Олесь Донченко, VI,
1957, 24); Напали (взяли) дрижаки кого, на кого —
хто-небудь тремтить, трясеться від холоду, страху,
хворобливого стану і т. ін. Семен загорнувсь у свиту, але
його взяли дрижаки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124); На неї такі
дрижаки напали, що аж зуби дрібно застукотіли
(Олесь Донченко, IV, 1957, 53).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 412.