в означеннях
Тлумачення, значення слова «дрижати»:

ДРИЖАТИ, жу, жи́ш, недок.

1. Трястися від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін.; тремтіти. Ягняті нікуди тікати; Стоїть, сердешне, та дрижить... (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 70); Пальці дрижали, й сірники не хотіли горіти (Олесь Донченко, III, 1956, 192); Свенціцький увесь дрижав з болю і безсилої люті (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 52).

2. Коливатися, хитатися, двигтіти під виливом чого-небудь. Той папір, що держав він у руці, дрижав, як на осиці лист (Олекса Стороженко, I, 1957, 378); Удари грому були часом такими дужими, що від них дрижали віконні рами й шибки (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 229); Міст через Янгіарик дрижав від сили напору (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 309);
//  Бути нерівним, мінливим (про світло, вогонь); миготіти, мерехтіти. Сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 374); Вогні пароплавів і човнів відбивались у воді і дрижали, мов розтягнуті золоті стружки (Петро Панч, Ерік.., 1950, 42); Наче лід, паркет блищить, Світ од місяця дрижить (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 35);
//  Звучати переривчасто, нерівно. Дрижали, дрижали [звуки], будячи якусь сумну думку в голові (Панас Мирний, I, 1954, 45); — Можна спитати? — звертається Тамара, і голосу неї дрижить (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 63);
//  рідко. Прискорено битися, налататися (про серце). Дрижить серце, наче вскочила в груди слизька, огидна жаба (Олесь Донченко, I, 1956, 513).
 Аж стіни (вікна, двері, поле і т. ін.) дрижать (дрижить) — про велику силу, великий ступінь виявлення чого-небудь. Співаємо, аж на улицю чути, аж стіни у хаті дрижать... (Панас Мирний, I, 1954, 76); Б'є об землю копитами сивий — аж до обрію поле дрижить!.. (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 98).

3. перен. Боятися кого-небудь, відчувати страх перед кимсь. З роботи прийдем, під ґанком станем в ряд, — виходить пан карати «винних», а всі вже наперед дрижать (Іван Франко, XIII, 1954, 108);
//  за кого — що. Відчувати побоювання за кого-, що-небудь. Вона все чула оддалеки і сама, як листок, дрижала і боліла серцем за чоловіка (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 154); Хто мав змилосердитися над ним, коли кожний дрижав за власну шкіру (Іван Франко, VI, 1951, 160);
//  над ким — чим. Ретельно оберігати, боятися втратити кого-, що-небудь. Дрижати над дитиною;
//  Боятися витрачати що-небудь; скупитися. Дрижав [цар Латин], як Каїн, за алтин (Іван Котляревський, I, 1952, 164).

4. перен., перев. з част. а ж, розм. Виявляти надмірне бажання робити що-небудь. На штурм Троянці шиковались [шикувались]. До бою всякий аж дрижав (Іван Котляревський, I, 1952, 278); — Що ж, — каже [Денис], — не люблю та й не люблю собак.. Аж дрижу, щоб яку собаку вбити! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 398).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 412.

Коментарі (0)