ДУБАСИТИ, ашу, асиш, недок., фам.
1. перех. і без додатка. Сильно бити кого-небудь. Я звалив його і почав дубасити, по чому влучав, кулаками (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 67); Снаряди почали рватися в котлованах, де збиралися для атаки фашисти. Тепер свої дубасили своїх (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 415); Колись у тюрмах за тютюновий дух до смерті дубасили (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 235).
2. по чому, у що. Сильно стукати, ударяти.