ДУДКА, и, жін.
1. Народний духовий музичний
інструмент у вигляді порожнистої трубки з отворами.
Ой піду я лісом, лугом, Там мій милий оре плугом, Оре
плугом, в дудку грає (Павло Чубинський, V, 1874, 15); З інструментів,
які були популярні.. на Україні, [чеський
музикознавець] відзначає також дудку (Народна творчість та етнографія, 3,
1958, 71).
♦ В одну дудку грати з ким — бути заодно з ким-небудь.
Дивно виходить: удасте з себе таких «лівих»,
а насправді — в одну дудку з українськими
«самостійниками» граєте (Андрій Головко, II, 1957, 464); Танцювати
під чию-небудь дудку — беззаперечно виконувати
чиї-небудь бажання, підкорятися в усьому комусь. Усі
танцюють під Лялину дудку: що ясновельможна панна
захоче, те й мусить бути (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960,
290).
2. Трубка з порожнистого стебла, стовбура рослини. Підбіг [Андрій] до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах (Степан Васильченко, II, 1959, 241); Він ніколи не робив з бузини дудок, які стріляють (Олесь Донченко, V, 1957, 57).
3. спец. Сигнальний інструмент у вигляді трубки з розширеним кінцем. Крізь розбите вікно вривалося попихкування й короткі гудки паровоза, протяжне сурмління дудок стрілочників (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 371); Здалеку долинув звук лісникової дудки (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 86); Ранком варилась кава, співала дудка горніста (Юрій Яновський, I, 1958, 53).
4. перен., розм. Про вузьку одежу, що щільно облягає тіло. Не шляпки, не дудки-штанини Вкрашають юнацькі літа. Краса молодої людини Ось тут, у труді, розцвіта! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 223).