ДУ́КА, и, чол., заст. Багата людина; багач, багатій. У дуки служила — болячку заробила (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 60); Грицько — багатир, дука; у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Панас Мирний, III, 1954, 15); Скривдив якось дука Клим Удову Кирюшу, — Одхватив шматок городу І родючу грушу (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 91).