ДУКА́ЧИК, а, чол., іст., заст. Зменш.-пестл. до дукач 1. Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Тарас Шевченко, I, 1951, 121); І внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна] — І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці (Тарас Шевченко, I, 1951, 320).