ДУКА́РСЬКИЙ, а, е, розм., заст. Прикм. до
дукар;
// Належний дукареві. Годі дукарські ниви широкі
Щирою груддю орати (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956,
287); — Дукарську землю поділимо поміж бідних, бо
такий закон (Мирослав Ірчан, II, 1958, 30).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 433.