ДУКА́Т, а, чол.
1. іст. Срібна, а потім золота монета, що була поширена в ряді європейських країн. Нащо мені те багатство, Червінці, дукати? Вміє славнеє бурлацтво Без них панувати (Іван Манжура, Тв., 1955, 61); Пані Баличина дістала шкіряну торбинку, наповнила її золотими дукатами й міцно зав'язала ремінцем (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 107); * Образно. Тихо падають з дерев на землю золоті дукати (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 812).
2. заст. Жіноча прикраса у вигляді монети. До старенької плахти та почепила [Олена] люстринову запаску, одягла.. шовкову юпку та на шию дукат на бархатці (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 155); * У порівняннях. Мідне листя на старому дубі Мов дзвінкі дукати у намисті (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 50).