ДУКА́ТИК, а, чол., іст., заст. Зменш.-пестл. до дукат. О, не даремно, ні, моя старенька мати зняла з своїх дітей дукатики й хрести... (Володимир Сосюра, I, 1947, 24); В широкій кишені Петру є чимало всякої всячини — солоденькі півники, кукурудзяні тістечка.., кілька мідних хрестиків, блискучі білі дукатики (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 172).