ДУХ, чол.
1. род. у, тільки одн. Психічні здібності,
свідомість, мислення. Досягнення людського духу;
// У
матеріалістичній філософії і психології — мислення,
свідомість як особлива властивість високоорганізованої
матерії, вищий продукт її. Матеріалізм бере
природу за первинне, дух — за вторинне, на перше
місце ставить буття, на друге — мислення (Ленін,
14, 1949, 83);
// В ідеалістичній філософії —
нематеріальне начало, яке лежить ніби в основі всіх речей
і явищ і є первинним щодо матерії. Абсолютний дух.
2. род. у, тільки одн. Внутрішній стан, моральна
сила людини, колективу. Випрямлений, зміцнілий
духом, увійшов Начко до редакційного бюро (Іван Франко, VI,
1951, 258); В армії ширився снайперський рух, Це
гріло солдатів, підносило дух... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959,
223).
Занепадати (занепасти, падати, упасти і т. ін.)
духом — втрачати бадьорість, надію на щось,
зневірятися в можливості чого-небудь. З якогось часу похнюпив
[батько] голову, примовк, занепав духом (Юрій Збанацький, Єдина,
1959, 130); — Не падайте духом, — по-товариському
сказав лейтенант до Павла (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу,
1950, 14); Зводити (звести) дух див. зводити;
Набиратися (набратися) духу — набиратися сміливості,
рішучості; наважуватися. В листах він розповідав усе
те, чого не набрався духу сказати у вічі (Дмитро Ткач, Жди..,
1959, 9); Не в дусі — у поганому настрої. Він [Врангель]
був у ці дні не в дусі, взивав себе і всіх батраками
Антанти (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 635); Не стає (не стане, не
вистачає, не вистачить і т. ін.) духу — про брак
сміливості, рішучості, мужності. Шкода йому було свого
безталанного товариства.. А сказати їм Галину
правду — не ставало духу, сили (Панас Мирний, II, 1954, 253);
Підносити (піднімати) дух — надихати, запалювати,
підбадьорювати кого-небудь. Переконання в
справедливості війни, усвідомлення необхідності пожертвувати
своїм життям для блага своїх братів підносить дух
солдатів.. (Ленін, Зі, 1951, 111); Тепер уже не
жевріла в душі [Чіпки] надія, не піднімала вгору його духу
(Панас Мирний, II, 1954, 154); У дусі — у доброму настрої.
Чуючи скромні і дрібні жадання робітницькі, він в дусі
починав уже сміятися з робітників (Іван Франко, V, 1951, 435).
3. род. у, тільки одн. Загальний внутрішній зміст
і напрям, основний характер чого-небудь. Ви боїтесь,
що я не піду разом з духом часу, а зостануся позаду, —
не думаю я сього (Леся Українка, V, 1956, 92); Творча
діяльність наша хай буде пройнята одним духом — духом
боротьби за комунізм! (Вітчизна, 5, 1956, 15);
// Суть,
істинний смисл; зміст чого-небудь. Зоставалося єдино
можливим перекладати не букву, а дух першотвору
(Леся Українка, IV, 1954, 273); Не вловив і не розумів [І.
Франко] самого духу роману [«Война и мир»] (Радянське літературознавство, 3,
1957, 48);
// Який-небудь елемент, що визначає
поведінку, характер, напрям думок і т. ін. Дух охайності,
чепуріння опанував її цілком — і вона товклась по
цілих днях (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 29); Більше дід не сказав
ні слова, але Костя відтоді почав мучити дух цікавості
й якогось неспокою (Олесь Донченко, I, 1956, 57).
У дусі чого — у певному напрямку. В центрі
ідеологічної роботи має стояти виховання трудящих у дусі
високої політичної свідомості і комуністичного
ставлення до праці (Резолюція XXIII з'їзду КПРС.., 1966, 22); У цьому
(такому) ж дусі — так само; таке ж саме. Третій тиждень
небо в завірюсі Надає на землю степову. І під небом цим,
у цьому ж дусі Третій тиждень, Любко, я живу (Леонід Первомайський,
I, 1958, 169); — Гей, Шевченко! Марш до канцелярії!
Писар Лаврентьев кличе. Бігом! — Такі виклики
взагалі не віщували нічого доброго: або гауптвахту, або
позачерговий наряд, або ще щось в такому ж дусі (Зінаїда Тулуб,
В степу.., 1964, 140).
4. род. а. За міфологічними і релігійними
уявленнями — добра або зла безплотна, надприродна істота,
що бере участь у житті природи і людини. Сухі
гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік..
Се був веселий Чугайстир, добрий лісовий дух (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 348); Ненці вірили, що їх шамани через
священні танці й співи можуть викликати духів,
лікувати хворих і передбачати майбутнє (Історія СРСР, I,
1956, 64); * У порівняннях. Схилилась вона над Іваном
Тимофійовичем, як добрий дух (Олесь Гончар, Таврія.., 1957,
178).
Злий (нечистий, лихий і т. ін.) дух; Дух тьми —
за релігійними уявленнями — надприродна істота, що
втілює в собі зло; сатана, чорт. [Жірондист:]
Якби я вірив у лихого духа, я думав би, що то сам
сатана подав мені оту фатальну раду (Леся Українка, II, 1951,
179); Забобонному татаринові здавалося, ніби то відьма
накликає на нього духів тьми (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957,
181); Святий дух — за християнським віровченням —
третя особа святої трійці. Вони нагадали один одному
найменшу вину, гріхи проти духа святого (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 305); * У порівняннях. Єсть серце єдине, серденько
дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим
духом серед ночі Понад ним витає (Тарас Шевченко, I, 1951, 85).
5. род. а, тільки одн. За релігійними уявленнями —
безсмертна, нематеріальна основа в людині, що
становить суть її життя і відрізняє від тварини; душа. Не
нарадується було дух у Олексія, як узяв свою Галочку
з монастиря (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 313); Поки була жива
Миколина мати, Нимидора ніби почувала його дух у
хаті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 244).
♦ Випустити дух (з запереч. не духу): а) убити
кого-небудь. Лигар ударом макогона Дух випустив із
Емфіона і сам навіки зуби стяв (Іван Котляревський, I, 1952, 236); б)
умерти, загинути. І все кортить [Параскіці] зробити щось
лихе, погане. Наприклад: полетіти до Прохіри, сісти на
її корову,.. нестись.. в скаженій гонитві, аж поки..
худоба не випустить з себе духу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 278);
Віддати богу дух (духа) — умерти. Його жінка віддала
богу духа в тій самій хвилі, коли виносили з хати її
сердешного Михайлика (Іван Франко, I, 1955, 138); Дух вийшов
(вискочив) з кого, у кого — умер, загинув хтось. Як
гепнеться медвідь мій — бух! Тут з нього зараз вийшов дух
(Іван Франко, XIII, 1954, 266); Я б п'ятьох бояр підняв
та об землю вдарив, щоб дух у них вискочив (Антон Хижняк,
Д. Галицький, 1958, 12); Дух спустити; Пуститися
духу — умерти. — Ой, лишенько... умираю! —
скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний, II, 1954, 292);
Схватив його за, чуб рукою, Меч в серце засадив другою,
Волсент і духу тут пустивсь (Іван Котляревський, I, 1952, 229);
На духу, заст. — на сповіді. Ото, думаю я, піду ж я,
одговіюсь та розкажу на духу попові про ті чари
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 254); * У порівняннях. Мирон смикнув
брата за полу: ну, чого признаватися, мов на духу
(Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 12); Ні (й) духа —
абсолютно нікого нема, пусто. Двері порозчиняні, одежа..
порозкидана, скриня одчинена й каганець горить, а в
хаті — ні духа (Степан Васильченко, I, 1959, 308); Ні (і) сном ні (і)
духом не знати (не відати і т. ін.) — зовсім не знати
чого-небудь або про щось. Він і сном і духом не знає,
як воно [крадене] опинилось у його кишені... (Панас Мирний,
II, 1954, 159); Остап ні сном ні духом не відав, яке
лихо на нього чигає (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 76).
6. род. у, тільки одн., розм. Процес удихання й
видихання повітря (перев. в сталих словосполученнях);
дихання. А Стецько й справді мов умирав; дух йому
перехопило, горло стиснуло (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 52);
Гнат важко переводив дух, підходив до вікна, під котрим
спала Настя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 24); Вустимко стежить,
затаївши дух, за дідовою рукою (Іван Багмут, Опов., 1959,
11); Від швидкої їзди дух забило Рубінові (Іван Сенченко, На
Батиєвій горі, 1960, 9).
♦ У дух — швидко, миттю. [Килина:] Якби хто
перевесла крутив, то я б у дух сю нивку вижала (Леся Українка,
III, 1952, 235); Що (скільки) є (було) духу; З усього
(тільки) духу — з усієї сили, скільки вистачає сили.
А кіт що є духу нявчить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 193); —
Біжу, скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю,
але встаю й ще прудкіше біжу (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960,
31); Ларченко вскочив у санчата та, тільки духу, попер
у Піски (Панас Мирний, II, 1954, 198).
7. род. у, тільки одн., розм. Те саме, що повітря.
Хвилина — і стану я жертвою моря, Без духу поляжу
на дні... (Павло Грабовський, I, 1959, 58); Дарку сперли якісь болі
під грудьми і вона мусить схопити духу (Ірина Вільде, Б'є
восьма, 1945, 169);
// Тепле, нагріте повітря. У хаті
тепло: від печі йде дух, розходиться по всіх закутках
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109); Світило сонце, теплий дух ішов
від асфальту (Петро Панч, Ерік.., 1950, 51).
♦ Важким духом дихати — непривітно,
неприхильно ставитися до кого-небудь; сердитися. Знов
Пилипиха робилася похмурніша — важким духом стала дихати
вона на зятя (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Одним духом
дихати — бути пройнятим однаковим настроєм, мати
однакові з ким-небудь наміри. Вони одним духом дишуть.
Учора контору обікрадено (Панас Мирний, IV, 1955, 195).
8. род. у, тільки одн., розм. Те саме, що запах;
аромат. Дух свіжої мамалиги приємно полоскотав йому
нюх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 237); Над Асканією пливе дух
розквітлих персидських бузків (Олесь Гончар, Таврія.., 1957,
87); * Образно. На мене повіяло духом весни (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 36).
♦ Боятися духу кого — дуже боятися кого-небудь,
відчувати сильний страх перед ким-небудь. Хоч у душі
й проклинали [учні] Максима, а проте слухали — духу
його боялися... (Панас Мирний, II, 1954, 129); І (й) духу нема
(не зосталося, не стало, не чути і т. ін.) — про
відсутність кого-небудь, про брак чого-небудь. Ведуть
(некрутів) снідати каші з салом, а того сала — і духу
нема (Панас Мирний, II, 1954, 121); Тим часом Бурко прибіг
до липи, шукає, нюхає, порпає — нема ані каменя, ані
глини, а ковбаси й духу не чути (Іван Франко, IV, 1950, 83);
Щоб [і] духу не було; Щоб [і] дух не пах (не смердів) —
настійна вимога до кого-небудь зникнути, перестати
бувати десь. — А вам чого? — батько визвірився на
натовп довкола. — Марш! Щоб і духу вашого тут не було!
(Юрій Смолич, II, 1958, 59); — Вон, с[учий] с[ину]! щоб ваш
дух не смердів коло мого двору! — кричить Чіпка [Лушні]
на все горло (Панас Мирний, II, 1954, 205).
♦ Дати (задати, завдавати, завдати) духу кому —
побити, покарати кого-небудь, заподіяти неприємності
комусь. Низ тут товаришу сказав: — Приляж к землі
ти для підслуху, А я задам Рутульцям духу (Іван Котляревський, I,
1952, 225); Ні слуху, ні духу — нема ніякої звістки.
Щонеділі пекла пиріжки з сиром та збирала вершки, а
від Сави ні слуху, ні духу (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 50).