ДУ́ЛЯ, і, жін., розм.
1. Літній сорт груш з великими солодкими плодами.
2. Плід цієї груші. Це була його улюблена червонобока дуля (Олександр Довженко, I, 1958, 66).
3. вульг. Стулена в кулак рука так, що великий
палець просувається між вказівним і середнім, як знак
зневажливого ставлення до кого-небудь. Старий
рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче (Тарас Шевченко, I, 1951,
129); Він зсукав перед носом Вишневецького дулю (Петро Панч,
III, 1956, 443).
♦ Дулю з'їсти, вульг. — нічого не одержати, не
дістати. [Герцель:] Зробиш діло — візьмеш сто
червінців, не зробиш — з'їси дулю! (Карпенко-Карий, I, 1960,
143); Дулю [з маком] дати (показати і т. ін.), вульг. —
абсолютно нічого не дати, не зробити і т. ін. — Що ж,
хлопці, — тяг помалу хтось із хлоп'ячого гурту, —
в базарі він нам покаже дулю та й тим одбуде: хай
зараз дає [гроші] (Степан Васильченко, II, 1959, 48); — Що взамін
дамо? — ..єхидно питає Іванишин і різко відповідає:
— Дулю з маком! (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957,
20); Дуля тобі (йому, вам, їм і т. ін.) під (в) ніс —
лайливий вираз на означення презирливої відмови,
незгоди і т. ін. Хоче [нисар], щоб я замість Левка та
пішла за нього! Нехай собі і в голові сього не покладає!
Дуля йому під ніс, от що! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 296);
[Рябина:] Дуля вам усім під ніс! Не боюсь я вас
(Іван Франко, IX, 1952, 79); Матері твоїй дуля — лайливий вираз
на означення образи, незадоволення. — Матері твоїй
дуля! — ударивши по зашийкові воловика, сказав коваль
і.. поволік його за собою на гору (Панас Мирний, IV, 1955, 202).