Словник української мови

ДУ́ЛО, а, сер. Ствол вогнепальної зброї. Через частокіл визирали.. дула гармат (Петро Панч, III, 1956, 271); Дула гвинтівок, багнети, світло-зелені шоломи тьмяніють, вкриваються дрібними крапельками роси, втрачають свій казенний блиск (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 25);  * Образно. Світлі дула прожекторів урізались аж ген у вишину — й пересуватись стали... (Павло Тичина, II, 1957, 149);
//  Передній отвір ствола вогнепальної зброї. В очах її з'явилось дуло Якогось довгого ствола Рушниці вражої (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 63); Дуло револьвера направлено просто в живіт Мотрі (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 293).