ДУМАТИ, аю, аєш, недок.
1. без додатка.
Розмірковувати над чим-небудь; мислити. Говори мало, слухай
багато, а думай ще більше (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 187);
Понад Невою ідучи, Гарненько думав (Тарас Шевченко, II, 1953,
364); Пізньої ночі Микула сидів біля вогнища і думав
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 16).
Думати думу (думи, думку) — міркувати,
розмірковувати над чим-небудь. Мабуть, у дубах сидить
[Катря] та думає думку (Марко Вовчок, I, 1955, 195);
* Образно. Як тихо у полі! Здається, земля думає свою
думу перед тим, як піти в ріст (Михайло Стельмах, Хліб..,
1959, 384); * У порівняннях. [Семен Мельниченко:]
А он соняшник як височенно вигнався, ще й голову
схилив, наче зажурився і думав тяжкі думи... (Марко Кропивницький,
I, 1958, 60).
2. про кого — що, за кого — що, розм. об (о) кім — чім.
Спрямовувати свої думки на кого-, що-небудь. — Тато,
мамо, ви думаєте за батька, то він вам і сниться, —
сказала Любка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 246); Ішов я так
хутко, що навіть ні об чім і не думав (Марко Вовчок, VI, 1956,
243); Про дочку думав Сава Корсун, про Наташу (Семен Скляренко,
Хазяїни, 1948, 120);
// над чим. Вирішувати,
розв'язувати що-небудь. Більше вже місяця думаю над Вашим
заходом видати збірник такий, як Ви загадали (Панас Мирний,
V, 1955, 412).
Забути думати — перестати пам'ятати про кого-,
що-небудь, викинути з думки кого-, що-небудь. На
третій день уже й думати забула, чи був у нас дядько,
чи не було його (Панас Мирний, I, 1954, 76); І думати нічого —
про неможливість здійснення, недосяжність
чого-небудь. В цій [хаті] лежить слабий батько — певно,
вмре, — а жінка не знає, що робити, чим помогти; за
доктора й думати нічого — грошей нема (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 436); Не [довго] думаючи (думавши) — без
роздумів, без вагань; враз, зразу. Другий, не думаючи
довго, сам йде у біду, аби другому було добре (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 307); — Мене, не довго думавши, два чоловіки —
хіп під руки! — та в горниці так і помчали (Панас Мирний,
III, 1954, 163).
3. з спол. що. Мати певну думку, вважати,
допускати. Як хто кого боїться, То й думає, що на того ввесь
світ Так буде, як і він, дивиться (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 48);
— Я жадала б пояснень. Інакше я можу думати, що ви
просто пожартували зі мною (Юрій Смолич, I, 1958, 51);
// на кого, розм. Вважати винним, підозрювати кого-небудь
у чомусь. Всі думали на нього;
// у знач. вставн.
сл. Указує, кому належить думка. А я умостивсь собі
на вербі й байдуже мені: нехай, думаю, турецький син
мордується! (Марко Вовчок, VI, 1956, 271); Це ж, думаю,
Палажка ходить до моєї криниці по воду (Нечуй-Левицький, II,
1956, 13).
4. з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь.
Одурів я, тяжко стало У вертепах жити. Думав сам
себе зарізать, Щоб не нудить світом (Тарас Шевченко, II, 1953,
66); [Хведоська:] Це вже котрась з дівчат думає
мене сполохати!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 59).
І не думати — не мати наміру, не збиратися. Вдома
і не думали подавати вечерю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 395).
5. за кого—що, про кого—що. Турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь. Я за себе майже ніколи не думаю (Василь Стефаник, III, 1954, 46); [Люцій:] Нехай Руфіп про себе думає та про дружину, — вони ж і так за всіх нас постраждали (Леся Українка, II, 1951, 469).